Чи насмішка, чи примара –
Непояснені дива:
То насуне чорна хмара,
Що душа ледь-ледь жива,
То біжиш і здоганяєш,
То чекаєш надарма,
День і ніч когось шукаєш,
Кличеш тих, кого нема,
То за обрій зазираєш,
То пірнаєш у віки,
То у пам’яті копаєш –
Перекопуєш роки:
Там – політ, а тут – розпука,
Тут – невільник, там – козак
І річ у тім, і в тім наука –
Назад вернутись вже ніяк
Та я колись, одного ранку,
В чарівне ступлю стремено
Й помчу галопом у світанки,
Що відсвітали вже давно
Зустріну там, кого шукав,
Почую всіх, кого любив,
Побачу тих, що так чекав,
Знайду і те, що загубив …
І насмішка, і примара
Йдуть зі мною наче тінь.
І моя пам’ять – дар і кара,
І рідний привид – дідів кінь.
липень 2016
С.Чопко
Геніальне завжди геніальне.
Тому, Степане, пиши більше і частіше радуй прихильників твоєї творчості своїми новими здобутками.
Дякую – ПП!.